Багаторічний досвід хореографічної роботи з дітьми 6-10 років дозволив нам визначити широкий спектр навчально-виховних завдань синтезу танцювальних рухів та імпровізаційних вправ:
- розкриття творчого та фізичного потенціалу, визволення від скутості та невпевненості у собі;
- розвиток творчих здібностей, вміння застосовувати знайомі технічні елементи у новому танцювальному контексті, вигадувати нові танцювальні пози і рухи, підпорядковуючись можливостям власного тіла;
- розвиток комунікативних здібностей, завдяки усвідомленню можливостей власного тіла та тіла партнера;
- розвиток гнучкості, музикально-рухової координації, почуття ритму, сили та еластичності різних груп м’язів;
- розвиток відчуття ваги, інерції та балансу, вміння розслаблятися та визволятися від зайвої м’язової напруги, вміння довіряти партнеру, запобігати рухових штампів та механічно вивчених рухів;
- розвиток емоційної сфери, можливості вільно виражати свої емоції та почуття, отримувати задоволення від сумісної творчості;
- виховання культури спілкування, поважного ставлення до учасників творчого процесу.
Отже, на початковому етапі імпровізаційні вправи мають носити індивідуальний характер. Перш за все, діти мають засвоїти можливості простору. Для цього можна використовували просте завдання: під спокійну мелодію діти рухаються по всій площі, намагаючись пройти через центр, зайти у кути, йти по колу, діагоналям, ламаним лініям тобто так, щоб охопити увесь простір і разом з тим ні до кого не доторкнутися. Поступово темп музики можна прискорювати і повільно доводити рухи дітей до легкого бігу. Потім теж саме можна пропонувати виконати рухаючись спиною, а коли діти вже впевнено будуть володіти простором, застосовувати зміну положення тіла під час переміщення – то спиною, то обличчям. Вчитель може зупиняти рух дітей оплесками в долоні, які служать сигналом не тільки для зупинки, а й для підйому на півпальці й утримання рівноваги до наступного оплеску, який символізує відновлення руху.
Поступово вправи на засвоєння простору доцільно ускладнювати. Так, можна пропонувати рухатися відповідно до акторського завдання: передавати почуття радості, страху, сорому тощо і після команди вчителя завмирати в позі, яка передає саме цей стан людини. Безумовно під час перших занять деякі діти будуть відчувати себе скуто, намагатися повторювати пози за іншими, іноді відмовлятися від виконання завдання. Позбутися дітям невпевненості можна за допомогою власного прикладу. Вчитель має приймати активну участь у виконанні завдань, заряджати малюків енергією, бажанням творити та отримувати задоволення, а не пасивно спостерігати за їх творчим процесом. Слід не примушували дітей виконувати завдання, якщо вони почувають себе не комфортно, не звертати уваги на невдалі моменти і в той же час хвалити за творчі знахідки. Перед виконанням завдання на передачу певного почуття, важливо проводити з дітьми бесіду з метою виявлення їх бачення виникнення у людини того чи іншого стану. Наприклад: „Діти, від чого у вас виникає почуття радості?”, „Мені сьогодні було соромно, бо я трохи спізнилася на роботу. А ви відчували почуття сорому?”. Після відповідей дітей їм можна запропонувати показати, як вони будуть радіти, якщо побачить матусю, а як виражати радість під час отримання жаданого подарунка. При цьому важливо звертати увагу не тільки на мімічні реакції дітей, а й на те, як вони будуть рухатися (бігти, підстрибувати, повільно йти, крастися тощо).
Наступний етап роботи слід присвятити ознайомленню дітей з можливостями виконання рухів у трьох рівнях: перший – це лежачи або сидячи на підлозі, другий – нижче половини свого росту і третій – стоячи. Спочатку дітей необхідно познайомити зі зразками виконання рухів у тому чи іншому рівні. Наприклад, після якоїсь активної рухової вправи запросити дітей лягти на підлогу так, щоб їм було зручно (на спину, на живіт, скрутившись, розкинувши або навпаки стуливши ноги та інше), затулити очі і виконувати під повільну мелодію рухи, які називає вчитель: „рухаємо тільки плечима”, „рухаємо тільки правою ногою, додаємо рухи пальців лівої руки, а тепер усієї руки”, „рухаємо тільки стопами, а тепер головою” і так далі. Такі вправи допомагають дітям відчувати своє тіло, виражати свій внутрішній стан, тому, що кожна дитина буде виконувати рухи у різному темпі: хтось повільно та м’яко, хтось-швидко і нервово (не зважаючи на характер мелодії). Завдяки цим вправам діти навчаються координувати свої рухи, виражати свій емоційний стан, закріплюють назви окремих частин тіла, поняття „правий” та „лівий”.
Важливо показати дітям можливості використання рухів у різних положеннях тіла в партері - вигадати рухи, які можна робити лежачи на животі, спині, боці, сидячи на сідницях, колінах, карачках, відшукати варіанти переміщення у цих положеннях. Цікаво, що діти можуть вигадувати самі неймовірні рухи і якщо педагог буде вміло керувати творчим процесом і допомагати малятам наповнювати їх пластикою, естетичним забарвленням, то діти не тільки будуть отримувати задоволення від творчого процесу, а й розуміти можливості свого тіла, тренувати м’язи, шукати красиві та незвичайні положення тіла, зручні переходи з однієї пози в іншу.
Після засвоєння можливостей рухового простору першого рівня, слід знайомити дітей з варіантами імпровізаційних рухів у другому та третьому рівнях. Спочатку пропонувати імпровізувати на місці, а згодом у процесі переміщення. Для цього бажано використовували різний музичний матеріал (повільний, стриманий, спокійний, середнього темпу, швидкий, веселий, урочистий). У залежності від характеру музики рекомендувати дітям обирати рухи для переміщення (кроки, стрибки, біг). Можна змінювати не тільки музичну основу імпровізації, а й кількість тактів, яка відводиться для переміщення й для фіксації пози. Наприклад, на рахунок „1-8” – діти рухаються і „1-8” – фіксують позу, або на „1-6” – рухаються, а на „7-8” – завмирають на місці. Отже, варіанти можуть бути самими різними.
Завдання на засвоєння простору необхідно весь час урізноманітнювати. По-перше, діти не будуть звикати до однієї вправи і це активізуватиме їх увагу, творчу активність, бажання діяти в новій ситуації, а, по-друге, елемент новизни буде робити заняття більш цікавим, а в наслідок цього – результативним. Наведемо приклади вправ на переміщення у просторі для індивідуальної імпровізації: вправа „Чарівний оплеск” (вільно рухаючись по залу за командою педагога прийняти позу того рівня, який зазначено у команді (один оплеск - перший рівень, два – другий і три – третій)); вправа „Трасформер” (на рахунок 4 або 8 перейти з пози у першому рівні у позу другого, а потім третього і навпаки), вправа „Регулювальник” (дитина рухається у тому напрямку, який вказує певна частина її тіла (рука, голова)). Наприклад, якщо рука показує праворуч, то дитина йде у той же бік, як тільки рука опускається вниз, то сідає на підлогу і рухається і першому рівні за напрямом руки і так далі.
Після усвідомлення можливостей рухового простору, оволодіння навичками виконання вільної імпровізації в різних просторових рівнях, слід переходити до наступного етапу – ознайомлення дітей з простими контактними вправами.
Завдання на засвоєння різних варіантів контактів необхідно ускладнювати поступово. Так, під час фіксації пози після переміщення у просторі, можна пропонували доторкнутися до того, хто опинився поруч. Місцями контакту можуть бути самі різні частини тіла: голова, рука, нога, спина тощо. Пізніше доцільно давати вказівку на спільний контакт із сусідом певною частиною тіла: „торкаємось пальцями рук” (животами, сідницями, плечима...). Задоволення у дітей викликає рухлива гра „Втечи від контакту”, під час якої учасники пересуваючись по залу повинні доторкнутися до певної частини тіла інших і в той же час не дозволити, щоб хтось торкнувся їх. Точки для контакту, як і в попередньому завданні називає вчитель.
Поряд з активними формами контакту, можна використовувати завдання на більш розслаблену, заспокійливу контактну діяльність в основу якої покладено елементи масажу. Повільно рухаючись по залу дітям пропанують зупинитися і почати масажувати частину тіла, яку називає вчитель (ноги, спина, руки, живіт) тій дитині, яка опинилася поруч. Після масажу партнери міняються: той, кого масажували, сам стає масажистом. Потім учасники завдання знов розпочинають рух і обирають нового партнера, виконуючи масаж іншої частини тіла. Таким чином, діти під час виконання цієї вправи мають змогу контактувати з багатьма партнерами, довіряти один одному, розслаблятися.
Прикладами вправ для простого контакту з партнером можна назвати: вправу „Інопланетяни” (змінювати пози у різних рівнях під час переміщення і під час контакту з різними партнерами); вправу „Казкова доріжка” (пройти по лінії у першому рівні („країна мурах”), у другому рівні („країна ліліпутів”) і у третьому („країна велетнів”)); вправу „Кумедний ланцюжок” (рухаючись по діагоналі або лінії перша дитина приймає позу за власним бажанням, потім друга стає попереду першої і у контакті з нею приймає наступну позу і так далі, поки всі діти не пройдуть по лінії і не утвориться контактний ланцюжок).
Задля оцінки дітьми виконання завдань на творчу імпровізацію, можна використовували фотографування творчого процесу. Наприклад, на протязі декількох занять фотографувати „ланцюжок” створений дітьми, а потім разом аналізувати фотографії і визначати, який з варіантів ланцюжків, на їх погляд, самий незвичний, пози кого з дітей можна визнати найбільш цікавими, чи повторюються малята під час позування у своєму творчому процесі тощо. Найбільш вдалі фотографії доцільно розміщували на стенді для батьків, або дарувати дітям з надписом „кращому винахіднику танцювальних поз!”. Така форма роботи дозволяє бачити та оцінювати результати творчості, стимулює активність, самостійність мислення дітей, зацікавлює даним видом діяльності.
Після засвоєння простих форм контакту, в зміст заняття поступово слід вводити завдання на формування вміння відчувати та приймати вагу партнера. Отже, враховуючи вікові та індивідуальні особливості молодших школярів ми рекомендуємо використовувати найбільш прості та безпечні види парного контакту: спиною, плечима та грудною клітиною. Так, під час засвоєння першого контакту, дітям пропонують встати один до одного спиною і утримуючи точку контакт в області лопаток, відходити ногами збільшуючи відстань. Важливим є і пояснення виходу з цього контакту, під час якого під час якого дітей навчають утримувати рівновагу, відповідати за безпеку партнера, робити одночасно крок назад і повернувшись обличчям один до одного кивком голови дякувати за довіру під час виконання вправи. Другий вид контакту характеризується торканням і утриманням ваги один одного лише плечем (при цьому діти стоять боком один до одного), а третій – грудною клітиною (діти стоять обличчям один до одного, при цьому підборіддя одного спиратися на плече іншого). Для більш старанного виконання вправ та усвідомленого розуміння точки контакту, можна використовувати метод змагання між парами. Для цього застосовують папірець або серветку, яку вчитель розміщує в області парного контакту (лопаток, плечей, грудної клітини). У якої пари в наслідок розриву контакту впаде серветка, той програє.
По мірі засвоєння дітьми цих видів контакту, їх доцільно ускладнювати шляхом поєднання вправи переміщення по площі і фіксації певного контакту з різними партнерами. Партнером діти обирають того, хто опинився під час руху найближче за всіх.
Зрозуміло, що контакт з партнером може здійснюватися не тільки в третьому рівні, а й в першому. Так, під час ознайомлення з варіантами контактних вправ у першому рівні слід приділяти більше уваги вихованню довіри між партнерами, розвитку вміння приймати вагу тіла іншого та віддавати свою. Найбільш доступними для засвоєння дітьми дошкільного віку ми вважаємо вправи „стілець” та „струмочок”. Під час виконання першої вправи діти навчаються приймати та віддавати вагу стоячи на карачках, а у вправі „струмочок” - перекачуватися один по одному лежачи на підлозі. На етапі ознайомлення дітей з парними контактами провідним є метод показу вчителем техніки виконання тієї чи іншої вправи, який можна доповнювати образними порівняннями задля більш свідомого розуміння того чи іншого положення: „якщо ніжки стола (руки та ноги дитини) не будуть стояти рівно під кришкою, то він впаде”, „якщо кришка стола (спина) буде вигнутою, то з неї може скотитися будь-яка річ”, „струмочок тече повільно і несе на своїх хвилях паперовий кораблик, отже і ми повинні розслабитися і не стримувати рухи свого тіла”.
Виконання цих вправ вчить дітей не тільки приймати вагу тіла партнера, а й утримувати власну рівновагу, віддаючи свою вагу іншому. Такі завдання вимагають від дітей певного зосередження, старанності та відповідальності. Тому, враховуючи вікові особливостей дітей 6-10 років, їм не слід приділяти багато уваги і, бажано, чергувати з більш емоційними і рухливими завданнями. Рекомендуємо деякі з них. Так, вправа „Лідер” передбачає рух дітей по лінії в парах спиною один до одного (перший контакт), під час якого, той хто стоїть спиною по лінії руху намагається перегнати, того, хто рухається обличчям. Під час руху важливо не розірвати точку контакту і не дати супернику зайняти місце лідера. Вправа „Дзеркало” спрямована на розвиток уважності, координації та творчої ініціативи. Діти стають у пари напроти один одного і за завданням вчителя перший починає виконувати якісь рухи (танцювальні, мімічні, образні, імітаційні, на місці або в переміщенні), а другий повторює рухи свого „відображення”. Аналогічною вправою можна назвати гру „Тінь”, в якій діти виконують теж завдання, тільки стоять не обличчям один до одного, а один стоїть за спиною іншого.
Після засвоєння дитиною певного імпровізаційного досвіду у різних рівнях і з різними партнерами, бажано застосовувати виконання творчих завдань для глядача. У ролі якого виступали самі діти. Наприклад, всі сідають у коло, в середину виходить вчитель і починає імпровізувати, потім до свої імпровізації він підключає когось з дітей і вони рухаються в контакті. Далі педагог може обрати іншу дитину, або запропонувати своєму партнеру запросити когось іншого для подальшого контактного танцю. Таким чином діти мають змогу спостерігати та аналізувати, як дві людини рухаються разом, торкаються один одного, підтримують спонтанний, тілесний діалог, на собі відчувати, як тіло може розслаблятися, звільнятися від зайвої м’язової напруги навіть тоді, коли за тобою хтось спостерігає. Такі рухові навички, як падіння, перекатування, розташування догори ногами досліджуються тілом та приводять до осмислення дитиною своїх рухових можливостей.
Наш практичний досвід показав, що паралельно з парною імпровізацією бажано вводили в зміст уроків хореографії вправи для колективної творчості. Тематику доцільно обирали стосовно сезону, погодним умовам або відповідному святу. Наприклад, на вулиці дощ. Хореограф пропанує подивитися у вікно і сказати, хто що бачить (люди йдуть під зонтами, хтось перестрибує через калюжі, собака біжить у пошуках їжі і так далі). Після цього пропанує дітям під музичний супровід, або під шумові ефекти дощу передати побачене за вікном. Або показати, що діти знайшли під ялинкою на новорічні свята. Можна давати конкретні вказівки для виконання певних дій. Наприклад, під час свята Дня захисника Вітчизни можна запропонувати дітям виконувати наказ командира, в ролі якого буде виступатипедагог: „шикуватись струнко”, „марширувати на параді”, „віджиматися”, виконувати команду „лягти-встати”, „стріляти у мішень” та інше. Знайому дітям гру „Тінь” або „Дзеркало” також можна виконувати колективно. Одна дитина імпровізує, а інші повторюють за нею її рухи. Для відтворення колективної картини того чи іншого стану людини можна запропонувати завдання „Чарівний кут”. Педагог називає один із станів людини (радість, злість, страх, сонливість тощо), а діти рухаючись по черзі з одного кута в інший створюють „куточок радості” (сорому, страху). Одним з прийомів стимулюючих імпровізації дітей є безпосередня участь вчителя у виконанні завдання, або показ зразка імпровізації на ту чи іншу тему.
Можна використовувати завдання на відтворення ритмічної основи музики - запропонувати дітям уявити себе у ролі диригента і з заплющеними очима керувати оркестром. Роль диригента може взяти на себе педагог і тоді діти будуть виступати у ролі музикантів, які грають на скрипках (флейтах, роялях, барабанах) і відтворювати в своїх рухах ритмічну основу мелодії, яку задає дорослий. Зі зміною музики педагог може передати диригентську паличку іншій дитині і тоді оркестр буде підпорядковувати свої рухи новому диригенту. Це завдання допоможе виявити особливості сприймання дитиною музичного твору, передачі рухами мелодії, ритму, вміння дітей імпровізувати індивідуально та підпорядковувати свої рухи у колективній імпровізації.
Допоміжним моментом на занятті може бути м’яч. Його використання дозволяє без зайвих слів керувати творчим процесом і організовувати дітей. Наприклад, під час визначення теми для колективної імпровізації, можна кинути м’яч комусь із дітей і запропонувати назвати тему. Якщо у дитини виникає сумнів, вона може запросити на допомогу іншого, кинувши йому м’яча. Також після прийняття поз у будь-якому рівні, вчитель може запропонувати дитині визначити найкращу. Для цього він знов таки ж кине м’яч комусь з дітей, а той, у свою чергу, обравши кращу позу може запропонувати іншій дитині зробити теж саме.
Цікавим моментом є також використання м’яча на початку і наприкінці заняття. Сівши у коло, вчитель ставить запитання: „Які вправи ви бажаєте сьогодні виконувати?”, „У яку гру ви б хотіли сьогодні пограти?”, „На яку б тему хотіли поімпровізувати?”, „Який у вас сьогодні настрій?” і передає м’яч дитині, та після відповіді кидає м’яча іншій і так далі, поки кожна дитина не відповість на запитання. Якщо дитина не хоче відповідати або не впевнена, то може просто передати м’яч іншому. При цьому вчитель не повинен робити акцент на відсутність активності дитини і не в якому разі не примушувати її відповідати. Діти мають відчувати себе природно і комфортно під час заняття. По закінченню можна також запросити дітей до загального кола і запропонувати розповісти про свої враження від заняття або висловити свої побажання іншій дитині.
Важливо, щоб кожний урок проходив радісно, розслаблено і без усяких зусиль, щоб діти отримували задоволення від руху, спілкування, від нових емоційних вражень та нових контактів. Такі уроки розвивають почуття простору, спритність, координацію, розкривають творчий потенціал, дозволяють виявляти на налагоджувати відношення між дітьми, виховують поважне ставлення до партнера, вчать бути надійним та відповідати свої дії.
Безумовно, наші рекомендації щодо застосування на уроках хореографії танцювальної імпровізації кожен педагог-хореограф буде застосовувати виходячи зі своєї педагогічної та хореографічної майстерності. Однак, слід пам’ятати, щоб навчати дітей контактній імпровізації важливо самому досконало володіти цим матеріалом і бути творчою особистістю. Важливо вміло поєднувати в навчально-виховному процесі тренувальні хореографічні вправи, музично-ритмічну діяльність та завдання на імпровізацію. Тоді уроки хореографії будуть не тільки результативними для дітей, а й цікавими для керівника колективу.
Наше спостереження за дітьми під час уроків хореографії дозволяє стверджувати, що поступове введення вправ індивідуальної, парної та колективної імпровізації має позитивні результати. Діти стають більш вільними, розкутими, впевненими у собі, їх рухи – більш координованими та пластичними, музичними та виразними. Вони з задоволенням можуть включатися в уявні ситуації, робити цікаві знахідки образного перевтілення, їх відповіді на інших уроках стають більш емоційними, вони краще почувають себе перед аудиторією, не соромляться відповідати.
Отже розвиток творчої активності та індивідуальності дітей засобами хореографії в системі початкової освіти буде результативним за умови включення вчителем новітніх підходів до танцювального мистецтва з метою задоволення фізичних та художніх потреб молодших школярів.
Немає коментарів:
Дописати коментар